Професія, яка мені подобається.

Актор

Акто́р (actor — той, хто діє) — виконавець ролей в драматичних, оперних, балетних, естрадних, циркових виставах та кінофільмах, творець сценічних образів.

Стиль, напрям і жанр мистецтва А. визначаються характером драматургії, нац. особливостями театру, складом глядачів та постановочними принципами. Мистецтво А. завжди набуває типових ознак, характерних для стилю певної історичної епохи.

Генеза професії

Професія А. зародилася в культових і обрядових ігрищах. У Старод. Греції ігрища, збагатившись суспільними ідеями, поетичними образами, розвинулись у театр, в якому А. набув певної професійної майстерності. Християнство надовго затримало розвиток театру народів Європи. Професійне мистецтво А. відродилося в період пізнього середньовіччя, досягши високого рівня в театрі Шекспіра. Класицизм створив струнку естетику акторського мист., підпорядкувавшій гру А. вимогам декламації, умінню знаходити для кожного почуття зовнішній вираз і точно фіксувати його в жесті, інтонації, міміці. Сценічна школа класицизму сприяла розвиткові майстерності А., але непорушність її правил обмежувала можливості показу життя, нівелювала творчу індивідуальність А. і сприяла появі штампів у його грі.

Професіональні А. Росії, відомі вже з 2-ї пол. 17 ст., довгий час у своїй грі додержувалися принципів класицистичної естетики.

З занепадом класицизму, що почався в театрі в кін. 17 ст., у виконавській майстерності А. розвивались і зміцнювались реалістичні тенденції. Починаючи з кінця 18 ст., у добу романтизму, зародився новий сценічний стиль у грі А. Він характеризувався емоційністю, виявом сильних, глибоких пристрастей, прагненням до динамічності дії, розкриттям складності людського характеру.

Визвольні суспільні ідеї 19 ст., критика кріпосницького, а потім капіталістич. ладу в творчості передових російських і українських письменників наблизили театр до істотних питань життя і створили плідний ґрунт для розвитку і утвердження принципів сценічного реалізму. Критичний реалізм примушував зосередити увагу А. на усвідомленні соціальних причин поведінки героїв п'єс, на розкритті психології персонажа у зв'язку з історич. епохою, соціальною обстановкою, побутом та ін. Думки про театр Гоголя, Пушкіна, Бєлінського, Шевченка визначили шляхи розвитку рос. і укр. театру як мистецтва життєвої правди і високих суспільних ідеалів.

Драматургія Котляревського, Квітки-Основ'яненка, Шевченка і сценічне мистецтво Щепкіна, пройняте «надзвичайною правдоподібністю» (Шевченко), сприяли розвиткові українського акторського мистецтва, яке збагачувалося завдяки близьким і постійним творчим взаємозв'язкам з передовими діячами рос. театр. культури. В 1-й пол. 19 ст. в кріпацьких, а потім у приватних театрах формувалася сценічна майстерність перших укр. профес. акторів, таких, як К. Соленик, Л. Млотковська та ін. Корифеї укр. сцени Кропивницький, Карпенко-Карий, Саксаганський, Садовський і Заньковецька, основуючись на принципах реалістичної естетики Шевченка, Франка, Пушкіна, Гоголя, Чернишевського, розуміли театр як школу високих громадських ідеалів.

Визначним теоретиком реалістич. мистецтва А. був рос. режисер К. С. Станіславський, який узагальнив досвід творчості А. багатьох віків і народів. За вченням Станіславського, перевтілення є вершиною акторського мистецтва; воно принципово відрізняє А. школи переживання від А. школи удавання (зображення). Перевтілення передбачає здатність А. жити справжніми почуттями героя, коли А. органічно оволодіває думками, діями і вчинками втілюваного образу.

В Україні за роки Рад. влади виросла велика плеяда визначних майстрів сцени, таких яскравих акторських індивідуальностей, як Бучма, Крушельницький, Литвиненко-Вольгемут, Мар'яненко, Паторжинський, Ужвій, Шумський, Романов, Василько, Романицький, Чистякова та багато інших.